Просо

Рід проса Раnісum L. багатий видовим складом - об'єднує близько 400 видів  одно- і багаторічних трав'янистих рослин, має поліплоїдний ряд (2n-18, 36, 54, 72).

У нашій країні в землеробстві переважно поширені два види - просо звичайне, або посівне (Р. miliaceum L.), та просо головчасте (Setaria italica L.), зрідка трапляються, як кормові культури,  африканське (негритянське) просо (Pennisetum glaucum L.) та пайза (Echinochloa frumentaceae).

Просо звичайне - однорічна яра трав'яниста рослина.

Коренева система - мичкувата, проникає у грунт на глибину 1-1,2 м, і глибше, у боки - до 0,5 м. Краще розвивається на пухких грунтах, формуючи густе сплетіння коренів. При достатній вологості грунту, елементів живлення та теплій погоді на нижніх надземних стеблових вузлах можуть утворюватися повітряні (опірні) корені. Характерною особливістю кореневої системи проса є її недостатня засвоювальна здатність.

Стебло - прямостояча порожниста соломина заввишки 0,4-1,5м, при середній висоті її 0,8-1,2м; складається з 5-10 міжвузлів, відкриті частини яких, крім верхнього, слабоопушені.

Стебла за сприятливих умов здатні до гілкування, утворюючи бічні гілки з продуктивними суцвіттями.

Просо - висококущиста рослина. В умовах достатнього зволоження грунту і при розрідженій сівбі може утворювати кущ, який містить 5-10, і більше, продуктивних стебел. При звичайній рядковій сівбі утворюється 2-3 продуктивних стебла.

Листки  більші, ніж у хлібів першої групи, мають лінійно-ланцетну листкову пластинку, завдовжки 15-65 см і завширшки 1,5-4 см. Листкова піхва густоопушена, пластинка опушена або гола. Вушка відсутні, язичок короткий, війчастий.

Суцвіття - волоть, завдовжки 10-40 см, на осі якої розміщуються внизу півкільцями, вище - спірально - по 10-40 гілок першого порядку та багато другого - п'ятого порядків. В основі гілок у деяких форм проса утворюються невеликі потовщення (пухирці) - подушечки. Завдяки їм у деяких форм проса гілки вищих порядків відхиляються вище осі та інших гілок під більшим чи меншим кутом, і волоть набуває відповідної форми.

На кінцях кожної гілочки розміщуються два колоски, з яких один - редукований до короткої колоскової луски, другий - з двома довшими колосковими лусками, між якими знаходяться дві квітки - одна безплідна, у вигляді двох невеликих квіткових лусочок, друга - з нормально розвиненими квітковими лусками, тичинками та маточкою.

Просо - факультативна самозапильна рослина. Перехресне запилення спостерігається у 1-10% рослин, іноді - 15-20%.

Плід - плівчаста зернівка. Квіткові луски охоплюють зернівку, але не зростаються з нею. У зв'язку з різною будовою лусок, просо поділяють на дві групи: тонкоплівчасте, із зморшкуватими лусками, які легко обрушуються руками (так зване легко шеретувате просо з плівчастістю 5-8%), та грубо-плівчасте - з грубими гладенькими лусками, які важко обрушуються руками (з плівчастістю 9-20%).

У грубоплівчастого проса квіткові луски мають різне забарвлення: біле, кремове, жовте, золотисто-жовте, червоне, бронзове, каштанове, сіре, чорне, двокольорове (боки червоні або жовті, а верх світлий).

За формою зернівки - кулясті, овальні, видовжені, завдовжки 2-3,3 мм і завширшки 1,5-2,5 мм. Маса 1000 зерен - 5-10 г. Насінина (пшоно, ядро) - округла, гола, світло-жовтого, кремового, брудно-жовтого забарвлення.

Вимоги до температури. Просо - одна з найбільш теплолюбних і жаростійких рослин хлібів другої групи. Насіння проса починає проростати при температурі +8-10°С. При підвищенні температури насіння проростає швидше. Так, якщо при температурі +8°С проростання наступає через 10-15 днів, то при +15°С - через 4-5 днів, а при +20-25°С - через 3 дні. Про теплолюбність проса свідчить і те, що навіть при незначних заморозках (нижче мінус 2°С) його посіви гинуть. Сходи проса дуже пошкоджуються при тривалій одночасній дії низьких температур (мінус 6-10°С) і хмарної погоди. Знижені температури в період сходів негативно позначаються на подальшому рості і розвитку рослин. Сума середньодобових температур для ранньостиглих сортів становить близько 1500°С, а середньопізніх - понад 1600°С.

Жаростійкість проса (особливо після викидання волоті) набагато вища, ніж пшениці, ячменю і вівса. Параліч продихів при температурі +38-40°С у нього наступає лише через 48 год., тоді як у ячменю - через 25-35 год, у ярої пшениці - через 17 год, у вівса - через 5 - 7 год.

Вимоги до вологи. По відношенню до вологи просо - посухостійка культура. Краще за інші культури переносить ґрунтову і повітряну посухи, економно витрачає вологу. Транспіраційний коефіцієнт проса низький - від 126 до 300, для проростання насіння витрачає, порівняно з іншими зерновими культурами, найменше води: всього 25-30% від його маси. Посухостійкість проса обумовлена, насамперед, здатністю рослин витримувати тривале в'янення і зневоднення тканин. Просо здатне формувати вузлові корені при мінімальній вологості ґрунту. У проса рідко спостерігається запал зерна навіть тоді, коли в ґрунті кількість вологи наближається до мертвого запасу. Проте слід враховувати, що просо, відзначаючись високою посухостійкістю, підвищує врожайність при зрошенні.

Найвища вимогливість до вологи припадає на період за 20 днів до викидання волоті і до кінця цвітіння. Дефіцит вологи в цей період викликає стерильність квіток.

Вимоги до ґрунту. До ґрунтів просо не дуже вимоглива культура, але позитивно реагує на добрива. Здатність кореневої системи засвоювати поживні речовини в проса краща, ніж у пшениці, але гірша, ніж у вівса. Просо можна вирощувати на різноманітних ґрунтах - від легких супіщаних до важких суглинкових. Кращими для проса є чорноземні і каштанові ґрунти. У суху погоду вищі врожаї забезпечуються на середніх і важких за механічним складом ґрунтах, а при достатньому зволоженні - на легких. Просо - солевитривала культура, не переносить кислі ґрунти, краще росте при нейтральній реакції грунтового розчину (рН 6,5-7,5), вимогливе до поживних речовин. На утворення 1 ц зерна виносить з ґрунту 3 кг азоту, 1,4 кг фосфору, 3,5 кг калію. Має високу вимогливість до азоту, особливо в період інтенсивного росту (фаза виходу в трубку - викидання волоті).

Просо - самозапильна, світлолюбна рослина короткого дня. Вегетаційний період залежно від сорту і умов вирощування становить від 70-90 днів у скоростиглих сортів, до 110-120 днів у пізньостиглих. На початку вегетації просо повільно росте і часто пригнічується бур'янами, а тому вирощувати його слід на чистих від бур'янів полях.