Озимая Тритикале

Тритикале - новий ботанічний рід у родині тонконогових, створений селекціонерами схрещуванням пшениці й жита.  Має високу потенційну врожайність, невимогливе до умов вирощування.

Назва культури походить від з'єднання початку назви пшениці (Triticum) і закінчення латинської назви жита (Secale).

Залежно від особливостей створення, рід поділяють на три генетичних види:

Двовидове октаплоїдне тритикале — Triticale aestivumforme (2n-56), створене схрещуванням жита з м'якою пшеницею;

Двовидове гексапло'їдне — Triticale durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з твердою пшеницею;

Тривидове гексапло'їдне — Estivum — durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з м'якою та твердою пшеницею.

За морфологічною будовою органів тритикале подібне до жита і пшениці.

Коренева система - мичкувата, з добре розвиненими вузловими коренями, проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м, і глибше. Відзначається високою фізіологічною активністю, що сприяє доброму розвитку рослин на недостатньо родючих ґрунтах.

Стебло — порожниста соломина, заввишки 100—140 см, у кормового тритикале — до 200 см, з 4-6 міжвузлями, часто опушене, як у жита, під колосом.

Тритикале відзначається високою кущистістю, здатне утворювати кущ з 5-12 пагонами.

Листки великі, пластинки довгі (20-35 см) і широкі (до 2,5-3 см), ланцетні або лінійні, з вушками і язичками, вкриті восковим нальотом.

Суцвіття — складний колос, здебільшого веретеноподібної форми, завдовжки 7,5-18 см. Як у жита, він багатоколосковий — містить 25-35 колосків, а як у пшениці — колоски багатоквіткові, з 2-6 квітками. Колоски розміщуються на виступі членика стрижня по одному. Колоскові луски подібні до пшеничних. Кожна квітка має дві квіткові луски, з яких нижня в остистих форм закінчується остюком, маточку і три тичинки.

Тритикале — переважно самозапильна рослина.

Плід — зморшкувата зернівка, з добре розвиненим чубком, частіше червоного, червонувато-сірого забарвлення.

Зерно крупне з високим вмістом білка і незамінних амінокислот (лізин, триптофан). Маса 1000 шт. становить 50-60 г. Вміст білка на 1-2% вищий ніж у пшениці, і на 3-4% - ніж у жита. Вміст клейковини - як у пшениці, і більше (25-38%), але через геном жита якість її (еластичність, розтяжність) нижча. Зерно тритикале за протеїновою поживністю перевищує зерно пшениці на 9,5%, а ячменю і кукурудзи - майже на 40%.

Вимоги до температури. Насіння починає проростати за температури ґрунту 1-3°С. За морозостійкістю тритикале займає проміжне місце між озимою пшеницею та житом, переносить зниження температури на глибині залягання вузла кущіння до мінус 18-20°С. Навіть кращі зимостійкі форми тритикале за критичними температурами вимерзання поступаються сортам озимого жита на 2-3°С. За зимостійкістю воно більш близьке до озимої пшениці. Рослини більш стійкі проти льодової кірки, відлиг, навесні швидше і краще, ніж пшениця, відростають.

Вимоги до вологи. Тритикале має добре розвинену кореневу систему, тому посухостійкість його значно вища, ніж озимої пшениці. Тритикале забезпечує кращі сходи за недостатніх запасів вологи під час сівби. Проте потреба тритикале у воді вища ніж жита. Коефіцієнт транспірації також вищий порівняно з житом. Але тривалі опади можуть викликати вилягання. Дощова погода під час колосіння та цвітіння сприяє ураженню септоріозом. Погано переносить посуху у період інтенсивного росту вегетативної маси - у фазі виходу в трубку та під час формування і наливання зерна.

Вимоги до ґрунту. Тритикале за своїми вимогами до ґрунтів займає проміжне положення між пшеницею і житом. Тритикале вимогливіше до ґрунту, ніж жито і менш вимогливе порівняно з пшеницею. На піщаних, супіщаних і суглинкових ґрунтах росте добре. Потенціальна врожайність на родючих ґрунтах вища за жито і менша, ніж у пшениці.

Сприятлива реакція ґрунтового розчину для тритикале нейтральна або слабокисла (рН 5,5-7,0).