Лён долгунец

Льон — основна прядивна культура в Україні. При його вирощуванні одержують три цінних види продукції — високоякісне волокно, висихаючу олію і технічну сировину (кострицю). Волокно характеризується високими технологічними якостями — міцністю, гнучкістю, тониною. За міцністю воно в два рази перевищує бавовняне і в три рази — шерстяне. З нього виготовляють багато побутових, технічних, тарних і пакувальних тканин. Вони міцні, стійкі проти гниття, мають високі гігієнічні якості.

Льон належить до родини льонових Linaceae D., яка включає 22 роди, із них для практичної мети використовують переважно один рід — Linum L. Він об'єднує понад 200 видів, серед яких є однорічні й багаторічні трав'янисті рослини. Господарське значення має тільки культурний, або звичайний, льон — Linum usitatissimum L., який широко використовують на волокно і насіння.

Коренева система - стрижнева. Головний корінь проникає у грунт на глибину більше 1 м. По всій довжині головного кореня утворюється бічне коріння першого порядку, яке в результаті послідовного гілкування досягає п'ятого-шостого порядку. Характерною особливістю кореневої системи є густе розміщення бічних коренів першого порядку зверху головного кореня, не глибше 30 см. Льон, у зв'язку з цим, характеризується слабким розвитком кореневої системи, яка не перевищує 9—15% надземної маси рослини.

Стебло -  гладеньке, циліндричне, тонке. Залежно від різновидності, має висоту від 15—20 до 100—120 см, розгалужується тільки зверху (льон-довгунець) або від основи по всій довжині. З цим пов'язане і різне використання форм льону. Стебло світле або сизо-зелене.

Листки сидячі, ланцетні, цілокраї, зелені або сизі, густо розміщені на стеблі почергово, гладенькі, із восковим нальотом, 26—30 мм завдовжки і 2—4 мм завширшки.

Суцвіття — зонтикоподібні китиці, розміщені на верхівці стебла і його бічних розгалуженнях. Квітка п'ятірного типу, симетрична, складається із чашечки, що має п'ять загострених зелених чашолистиків із війками по краях, віночка, який складається з п'яти пелюсток голубого кoльору, звужених до основи,і п'яти тичинок із синіми або рідше жовтими пиляками, п'ятигніздої зав'язі, яка зверху має п'ять стовпчиків. Відомі форми льону з білими, рожевими або фіолетовими квітками. Льон належить до самозапильних рослин, хоч не виключається і перехресне запилення за допомогою вітру і комах.

Плід — п'ятигнізда, округла, зверху загострена коробочка. Повними перегородками вона поділяється на п'ять гнізд, а кожне гніздо неповними перегородками — на дві частини, в яких утворюється, як правило, по одній насінині. В нормально розвинутій коробочці може бути не більше 10 насінин.

Насіння яйцеподібної форми, з вузьким, трохи загнутим носиком, коричневе з різними відтінками. Відомі форми льону з жовтим або оливковим насінням. Поверхня блискуча, гладенька, слизька. Довжина - 3,2—4,8 мм, ширина 1,5—2,2 мм. Маса 1000 насінин — 3,5—6,5 г. Насінина складається з оболонки, ендосперму і зародка. Зверху вона покрита тонкою оболонкою, яка складається із шести шарів: кутикули, епідермісу, шару клітин повітроносної паренхіми, шару кам'янистих клітин, другого шару клітин паренхіми й пігментного шару, від якого залежить коричневе забарвлення насінини. Під оболонкою знаходиться ендосперм, багатий на білки та олію. Всередині насінини знаходиться зародок, який складається з короткого корінця, двох сім'ядольних листочків і бруньки між ними.

Основна продуктивна частина стебла льону-довгунця — стебло. В ньому міститься 20—30% волокна. Розрізняють загальну і технічну довжину стебла. Загальна довжина — відстань від місця прикріплення сім'ядольних листочків до верхньої коробочки. Технічна довжина вимірюється відстанню від місця прикріплення сім'ядольних листочків до початку розгалуження суцвіття. У цій частині стебла утворюється найцінніше довге волокно. Для одержання якісного довгого волокна довжина стебла повинна бути понад 70 см.

За товщиною стебла льон буває тонкостеблий (0,8—1,1 мм), середньостеблий (1,2—1,5 мм) і товстостеблий (понад 1,5 мм). Вимірюють діаметр стебла на середині його висоти від сім'ядольних листочків мікрометром. Довжина і діаметр стебла — дуже важливі ознаки якості. Чим довше стебло і чим більша його технічна частина, тим більше довгого волокна міститься в ньому. Із тонких стебел одержують волокно кращої якості.

Кількість волокна неоднакова в різних частинах стебла. Найменше його біля основи (12%), найбільше в середній частині стебла (35%). У верхній частині стебла волокна близько 28—30%. В бічних гілках його небагато, хоч відносний вміст інколи буває значним. При переробці одержують тіпаного довгого волокна близько 18—20% від маси льно-соломи.

Форма елементарних волокон, від якої залежить якість волокна, буває різною — від овальної до багатокутної. В нижній частині стебла знаходяться елементарні волокна переважно овальної й округлої форм. Всередині стебла і вище вони багатокутні, внаслідок чого щільніше прилягають одне до одного, що забезпечує більшу міцність волокнистих пучків. Ознаки якості волокна безпосередньо залежать від анатомічної будови і зовнішніх особливостей стебла. Довші елементарні волокна з меншим діаметром зумовлюють одержання тоншого і відповідно ціннішого волокна. Довгі елементарні волокна багатокутної форми з вузьким каналом забезпечують одержання міцного, високоякісного технічного довгого волокна.

 Від сівби до збирання фізіологічно стиглого врожаю рослини проходять такі фенологічні фази: сходи, ялинка, бутонізація, цвітіння, достигання.

Фаза сходів. Висіяне в ґрунт насіння за оптимальної температури проростає через 5-8 днів. Сім'ядольні листочки виходять на поверхню ґрунту, між ними міститься брунька, з якої розвивається пізніше стебло з листками, квітками і коробочками. У цей період інтенсивно росте коренева система. За 6-7 днів головний корінь заглиблюється в ґрунт на 15-22 см, а у верхній його частині формується густа сітка бічних корінців.

Фаза "ялинки". Ріст дуже повільний. Тривалість фази 15-20 днів. Інтенсивно росте і розвивається коренева система. У фазі "ялинки" рослини досягають висоти 5-10 см і мають 5-6 пар справжніх листочків. При потребі посіви обробляють гербіцидами для знищення бур'янів.

Ці дві фази характеризуються повільним ростом стебла у висоту і швидким ростом кореневої системи. Після фази "ялинки" наступає період інтенсивного росту стебла (рослина збільшується у висоту на 2,5-5,0 см за добу), який продовжується і в фазі бутонізації.

Фаза бутонізації.  Приріст льону в висоту досягає 3-5 см за добу. У цей період в стеблах формується волокно і генеративні органи, що забезпечують урожай насіння. Інтенсивний ріст рослин триває 12-20 днів. Загальна висота рослин досягає 50-60 см. Достатнє забезпечення поживними речовинами і вологою, відсутність бур'янів у цей період - основа формування високого врожаю волокна і насіння.

Фаза цвітіння. Починається зацвітанням 10% рослин і триває 5-10 днів. Ріст рослин льону у висоту сповільнюється (ростуть тільки суцвіття), а під кінець фази цвітіння повністю припиняється. Закінчується формування волокна в стеблах.

Фаза достигання. Характеризується швидким здерев'янінням стебла і формуванням та достиганням насіння. Розрізняють зелену, ранню жовту, жовту і повну стиглість льону. Не можна льон збирати у фазі зеленої стиглості, оскільки зменшується урожайність, погіршується якість волокна, насіння має нижчу схожість. У ранній жовтій і жовтій фазах льон достигає на волокно; у жовтій і повній - на насіння. Вегетаційний період льону-довгунцю становить 75-90 днів.

Вимоги до температури. Льон-довгунець до тепла маловимогливий, культура помірного клімату, яка потребує помірно теплої, навіть прохолодної погоди без різких коливань температури дня і ночі. Вирощування льону в умовах жаркої погоди (понад +22°С) негативно впливає на ріст стебла у висоту, погіршується якість волокна.

Насіння льону починає проростати при температурі +3-5°С, дружні сходи з'являються при прогріванні ґрунту до +7-9°С. Молоді сходи можуть витримувати приморозки до мінус 3,5-4°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин становить: у період сходів +9-12°С, у фазі "ялинки" +14-16°С, у фазі цвітіння-формування насіння +16—18°С.

Вимоги до вологи. Льон-довгунець дуже вимогливий до вологи. Можна вирощувати лише в зоні достатнього зволоження. Під час проростання насіння поглинає воду в кількості, що рівна його масі. Найбільше води потребує під час інтенсивного росту стебла і цвітіння. Нестача в ґрунті води під час бутонізації та цвітіння призводить до відмирання верхньої частини стебел і навіть загибелі посівів. Після цвітіння льон стає менш вимогливим до вологи. Навпаки, часті дощі в цей період можуть спричинити розвиток грибкових захворювань, вилягання і підгнивання рослин льону. При цьому утруднюється механізоване збирання, втрачається частина врожаю, погіршується його якість.

Разом з тим рослини не витримують і надмірного вмісту води в ґрунті. Льон погано росте на перезволожених ґрунтах та на полях з близьким заляганням ґрунтових вод.

Транспіраційний коефіцієнт льону-довгунця 400-430.

Вимоги до світла. Льон відноситься до культур маловимогливих до світла. Довгий день і відносно невелика інтенсивність сонячного світла - обов'язкова умова для нормального росту і розвитку рослин цієї культури.

Рання сівба і зменшення тривалості дня сповільнюють процеси розвитку рослин, завдяки чому стебла стають довшими. Найкращою для льону є хмарна погода, густі посіви, при яких виростають тонкі малорозгалужені стебла, що містять велику кількість волокна високої якості. При інтенсивному сонячному освітленні посилюється гілкування, що зменшує технічну довжину стебла.

Вимоги до ґрунту. Льон-довгунець потребує структурного родючого і окультуреного ґрунту зі слабокислою реакцією (рН 5,9-6,5). Найкраще росте на дерново-підзолистих суглинистих або суглинисто-супіщаних ґрунтах. Льон також дає добрі врожаї на удобрених дерново-підзолистих супіщаних і дерново-буроземних ґрунтах.

Малопридатні для нього легкі піщані й супіщані ґрунти, оскільки вони бідні на поживні речовини і погано утримують вологу. На піщаних ґрунтах льон страждає від посухи. Важкі глинисті ґрунти повільно прогріваються навесні, після дощу утворюють кірку, яка є перешкодою для виходу на поверхню ґрунту ніжних проростків льону. Не рекомендується сіяти льон на кислих торфових ґрунтах. На вапнякових ґрунтах формується грубе і крихке волокно.