Корневая гниль

Кореневі гнилі

На ранніх фазах розвитку рослин кореневі гнилі проявляються на проростках у вигляді бурих чи темно-бурих продовгуватих некротичних плям чи штрихів. У подальшому на вегетуючих рослинах симптоми хвороби спостерігаються переважно в зоні вузла кущіння і на нижній частині стебла. Спочатку на них розвиваються крапчасті чи штрихуваті некрози, які розростаються і переходять в значні за розміром зони побурілої відмерлої тканини, потім стебла відмирають. У разі сильного прояву хвороби на полі озимини спостерігається масова плюсклоколосість і плюсклозерність, а також часткова пустоколосиця. Сильно уражені рослини передчасно відмирають і до моменту збирання врожаю їх стебла і колосся покриваються темним нальотом сапрофітних грибів.

Навесні у прикореневій зоні починають розвиватися такі хвороби: церкоспорельоз, ризоктоніоз, фузаріоз. Це збігається з періодом диференціації конуса наростання і закладання колоскових горбочків, тому внаслідок ураження хворобами зменшується кількість зерен у колосі та знижується врожайність. Ці захворювання розвиваються і надалі в усіх фазах росту рослин, уражують стебло, закупорюють провідні тканини, що призводить до формування щуплого зерна.

Кореневі гнилі - найпоширеніші хвороби пшениці. Уражують корінь, підземне міжвузля, основу і нижнє міжвузля, стебла, що призводить до гнилі коренів, загибелі проростків, відмирання продуктивних стебел, білоколосиці, пустоколосиці, неповноцінності колосу і щуплості зерна. На пшениці найчастіше спостерігаються звичайна або гельмін-тоспоріозна, фузаріозна, церкоспорельозна (церкоспорельоз або ламкість стебла), офіохворобна, ризоктоніозна кореневі гнилі.

Звичайна або гельмінтоспоріозна коренева гниль (Bipolaris sorokiniana Shoem, синонім Helminthosporium sativum Pamel, drechslera sorokiniana Subram). Хвороба викликає побуріння і деформацію проростків, які часто гинуть ще до виходу колеоптиле на поверхню ґрунту. При появі сходів на листках є бурі смуги і плями. Характеризується побурінням кореневої системи, її симптоми спостерігаються також на прикореневій частині стебла у вигляді бурих штрихів. У період виходу в трубку - цвітіння буріє вузол кущіння, нижні міжвузля. Хвороба призводить до зрідження посівів, пустоколосиці або до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном. Збудник уражає переважно поверхневі тканини кореня, до провідних судин не проникає, тому вважається, що хвороба стає шкідливою лише за системного ураження, коли з'являються листкові плямистості (темно-бурий гельмінтоспоріоз) та "чорний зародок" насіння.

Розвиткові хвороби сприяють посуха, низька родючість ґрунту та інші чинники, які затримують ріст рослин. В Україні хвороба поширена переважно у східних регіонах.

Фузаріозна коренева гниль (Fusarium link). Викликає загибель проростків, гниль коренів, підземного міжвузля і основи стебел, пригнічення росту рослин, загибель продуктивних стебел, розвиток неповноцінного колоса із щуплим зерном, вилягання.

Симптоми фузаріозної кореневої гнилі на коренях і прикореневій частині стебла подібні до тих, які проявляються при захворюванні гельмінтоспоріозною кореневою гниллю. Проявляється у вигляді бурих смуг і плям на корені та прикореневій частині стебла, на яких у вологу погоду утворюється рожевуватий наліт. Найкращими умовами для поширення цієї хвороби є температура 20-22° С, відносна вологість повітря 40% і вище. Проте сильніше ураження коренів відбувається за недостатньої вологості ґрунту або різкого її коливання. Симптоми хвороби можна спостерігати як у фазі молочної стиглості, коли на фоні зеленого колосся виділяються жовті достроково визрілі колоски, так і після збирання та обмолоту врожаю, коли серед здорового насіння спостерігаються плюсклі зерна блідо-рожевого забарвлення.

Шкідливість фузаріозної кореневої гнилі пов'язана насамперед з можливим її проявленням на колосі та зерні - фузаріозом колоса, що викликає забруднення зерна мікотоксинами, роблячи його непридатним і навіть небезпечним для вживання в їжу або на корм тваринам. В Україні хвороба поширена у всіх регіонах. Зберігаються збудники фузаріозної кореневої гнилі як в насінні, так і в ґрунті на рослинних рештках.

Для поширення інфекції в полі потрібна крапельна волога (роса, дощ), але розвиток хвороби інтенсивніший в умовах посухи. Достатня кількість вологи в ґрунті значною мірою може захистити сходи пшениці.

До фузаріозної кореневої гнилі відносять і снігову плісняву, яка проявляється рано навесні, але пшеницю в Україні уражує рідко.

Гриби роду Fusariumвикликають також пліснявіння насіння.

Церкоспорельозна коренева гниль, церкоспорельоз, ламкість стебла (Cercosporella herpotrichoides Fron., Pseudocerco-sparella herpotrichoides (Fron.) Deighton)) - найнебезпечніша хвороба прикореневої частини стебла. Поширена в областях Західної України. Хвороба спричинює почорніння і відмирання коренів. Уражуються також стебла, листки. Стебла у місцях укорінення гриба загнивають і надламуються, що викликає їх хаотичне вилягання.

Симптоми церкоспорельозу подібні до тих, що на прикореневій частині стебла спричиняють фузаріозна коренева гниль та ризоктоніоз. Джерелом інфекції є рослинні рештки, звідки спори збудника з краплями вологи переміщаються до рослин. Восени розвиток хвороби відбувається повільно, збудник розвивається переважно в піхвах поверхневих листків і до стебла не проникає. Сходам хвороба шкоди не завдає, але на ранніх весняних фазах потребує уваги. Навесні гриб проникає з піхов листків на нижні міжвузля стебла.

Небезпечною хвороба стає влітку наступного року, коли внаслідок ураження руйнується провідна та опорна система стебла. Збудник закупорює провідні судини, чим обмежує або повністю блокує надходження води та елементів живлення до надземної частини рослини. У фазах колосіння - достигання проявляються найбільш характерні ознаки хвороби - ясно-медові плями з темною облямівкою на стеблі. Зменшується продуктивність колоса, формується дрібне зерно, стебло переламується, спостерігається вилягання посівів, побіління і пожовтіння колосу.

Оптимальна температура для розвитку збудника хвороби 5-9°С. Йому сприяють холодна сира осінь, м'яка зима і прохолодна волога весна.

Сильному розвитку церкоспорельозу сприяють ранні строки сівби, високі норми висіву насіння, сильне насичення сівозміни зерновими культурами, монокультура, великі і незбалансовані норми азотних добрив, пізньовесняні приморозки. При поверхневому об­робітку ґрунту зараження збільшується. Втрати врожаю при сильному ураженні можуть становити більше 80%.

Офіохворобна коренева гниль, офіобольоз (Ophiobolus graminis Sacc, Gaeumannomyces graminis A.) - одна з найшкідливіших хвороб. Втрати зерна від офіобольозу можуть становити 65% і більше. Навіть незначне ураження кореневої системи призводить до зниження врожаю. Проявляється у вигляді коричневих плям на коренях і вузлах кущіння, які потім чорніють. Спостерігається в'янення рослин, загибель стебла, розвиток неповноцінного колоса з щуплим зерном. Типовим симптомом є почорніння зародкових коренів і основи стебла. Сильно уражені рослини відмирають і під час наливу зерна добре помітні по передчасно відмерлому колосу (білоколосиця).

Збудник закупорює провідні судини, блокуючи проходження води та мінеральних добрив до надземної частини рослини, внаслідок чого спостерігається відставання в рості (карликовість). Збудник зберігається в ґрунті на рослинних рештках, поширюється грибницею, заражаючи на своєму шляху нові рослини. Найбільш небезпечним є ураження сходів, але в Україні хворіють переважно дорослі рослини. Поширення хвороби на полі має вогнищевий характер.

Ризоктоніоз, гострооблямівкова плямистість (Rhuncho-sporium secalis Davis, Rhizoctonia cerlalisj. Зустрічається переважно в Степу та в південній частині Лісостепу, виявляють також у районах достатнього зволоження.

Ризоктоніозна прикоренева гниль проявляється на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді плям очкової форми з виразною облямівкою; пізніше середина плями стає крихкою, набуває дірчастого вигляду. Хвороба подібно до офіобольозу має вогнищевий характер поширення на полі. Збудник зберігається на рослинних рештках, за допомогою яких поширюється за межами поля. Хвороба мало вивчена, ефективних хімічних засобів проти неї немає. Існує небезпека, що в майбутньому в результаті застосування фунгіцидів проти інших хвороб ризоктоніозна коренева гниль набуде значного поширення.
Ризоктоніоз зменшує масу зерна з колоса, проте в пізніших фазах вегетації менш шкідливий, ніж церкоспорельоз, і нерідко немає потреби у застосуванні фунгіцидів.

Основні ознаки кореневих гнилей:

• гельмінтоспоріоз — побуріння, деформація проростків. На листках утворюються еліпсоподібні від світло-коричневих до чорних плями, що мають світлу облямівку та чітку межу між здоровою і ураженою тканиною У фазі виходу в трубку спостерігається по­буріння вузла кущіння;
• церкоспорельоз - на першому, а при сильному розвитку хвороби і на наступних міжвузлях, утворюються плями медово-коричневого забарвлення з розмитими краями. Характерною ознакою є око у центрі плями (очкова плямистість);
• ризоктоніоз - плями на стеблі мають дірчастий вигляд з чітко окресленою чорно-бурою облямівкою;
• фузаріоз - темно-бурі плями із розмитими краями, поступово поширюються на листкову пластинку;
• офіобольоз - основа стебла і корені рослин спочатку буріють, пізніше чорніють і загнивають. Стебла легко відриваються.